Святий Пантелеймон народився в місті Нікомидії в родині знатного і богатого батька на ім’я Євсторгій і матері Єввули. Батько його за вірою був язичником і палко дотримувався ідолопоклонства. Мати - християнка, від прабатьків навчена святої віри, яка старанно служила Христу. Юнака, який у них народився, назвали Пантолеоном, що означає «у всьому лев», бо передбачалося, що мужністю він буде подібним до лева. Але згодом юнака перейменували в Пантелеймона, тобто всемилостивого, бо він до всіх виявляв милосердя: безкоштовно лікував хворих або подавав милостиню убогим, щедрою рукою роздаючи нужденним батькове багатство.
З раннього дитинства мати виховувала юнака в християнському благочесті. Але вона рано пішла з життя й сина виховував батько, навчаючи язичницьким законам.
Юнака віддали у школу граматики, після цього він навчався лікарському мистецтву у славного лікаря Євфросина. Пантолеон, маючи сприйнятливий розум, легко засвоював те, чого його вчили, і незабаром, перевершивши своїх однолітків, мало не зрівнявся і з самим учителем; до того ж він відзначався доброю поведінкою, красномовством, красою і на всіх справляв приємне враження. Його знав і сам цар Максиміан, який зажадав мати його завжди біля себе як того, що достойний знаходитися перед царем і служити йому.
Але одного разу, долаючи шлях зі свого дому до лікаря, він зустрів старця пресвітера на ім’я Єрмолай, який, остерігаючись нечестивих, переховувався з небагатьма християнами в маленькому і непримітному домі.
Вір мені, - звернувся він, - о добрий юначе! Я говорю тобі лише істину. Вчення і мистецтво Асклепіада, Гіпократа та Галена нікчемні, вони мало допоможуть тим, хто вдається до них. Та й боги, яких цар Максиміан, твій батько та інші язичники шанують, - суєтні і є нічим іншим, як пустослів’ям й обманом для нерозумних. Істинний же і всемогутній єдиний Бог - Ісус Христос, і якщо віруватимеш у Нього, - зцілятимеш усякі хвороби одним призиванням Його Пречистого імені; бо він сліпим давав зір, прокажених очищав, мертвих воскрешав, бісів, яким поклоняються язичники, виганяв із людей одним словом.
Пантолеон вірував цим повчанням святого Єрмолая як істинним, приймаючи у своє серце.
З цього дня Пантолеон щодня приходив до старця і насолоджувався його багатонатхненними бесідами, зміцнюючись у пізнанні істинного Бога. І коли він повертався до свого вчителя Євфросина, то, перш ніж іти додому, обов’язково відвідував старця і приймав від нього душекорисні повчання.
Одного разу трапилось йому, повертаючись від учителя, звернути трохи вбік, і він побачив мертву дитину, укушену величезною єхидною, яка лежала поблизу ужаленої нею. Побачивши це, Пантолеон спочатку злякався і трохи відступив, а потім подумав: «Тепер настав час випробувати і переконатися, чи істинне те, про що говорив старець Єрмолай».
Поглянувши на небо, він промовив:
Господи Ісусе Христе, хоч я і не достойний призвати Тебе, але якщо Ти хочеш, щоб я став рабом Твоїм, яви силу Твою і зроби так, щоб в ім’я Твоє дитина ця ожила, а єхидна здохла.
І негайно дитина, неначе від сну, встала живою, єхидна ж розділилася навпіл. Тоді Пантолеон, остаточно увірувавши у Христа, підвів свої тілесні й духовні очі до неба і благословив Бога з радістю й сльозами за те, що Він вивів його з темряви до світла Свого пізнання.
Тоді швидко пішов він до святого пресвітера Єрмолая, припав до його чесних ніг, просячи хрещення. Єрмолай охрестив юнака в ім’я Отця і Сина, і Святого Духа, звершив Літургію у внутрішній своїй кімнаті й причастив його Божественних Таїн Тіла і Крові Христових.
Після смерті свого батька Євстрогія Пантолеон став спадкоємцем дуже великого батькового майна. Так, він одразу подарував свободу рабам і рабиням, щедро нагородивши їх. Майно ж став роздавати нужденним: убогим, бідним, вдовам і сиротам. Він обходив в’язниці і, відвідуючи всіх, хто страждав у кайданах, утішав їх лікуванням і подаянням того, чого вони потребували. Таким чином, він був лікарем не лише ран, але й людської убогості, бо всі приймали від нього невичерпну милостиню. В лікуванні ж йому допомагала благодать Божа, бо він отримав зверху дар зцілення і безкоштовно зціляв усякі хвороби не стільки лікарськими засобами, скільки призиванням імені Ісуса Христа. Саме тоді Пантолеон насправді став Пантелеймоном, тобто всемилостивим, і на ім’я, і на ділі. До нього стали звертатися всі мешканці міста зі своїми хворобами, залишивши решту лікарів, бо ні від кого не отримували такого швидкого та повного зцілення, як від Пантелеймона, який успішно лікував і ні з кого не брав плати. Ім’я всемилостивого і безсрібного лікаря прославляли серед народу, а інших лікарів засуджували і висміювали. Через це у лікарів до святого виникла заздрість і ворожнеча. Вони спостерігали за святим, шукаючи за ним якоїсь вини, щоб погубити. Помітивши, що він ходить до в’язниць і зціляє там рани учеників, які постраждали за Христа, донесли про це мучителю Максиміану:
Царю! Юнак, якого ти повелів навчити лікарського мистецтва, бажаючи мати його при собі у твоєму палаці, знехтував твою очевидну милість і обходить в’язниці, лікуючи в’язнів, які хулять наших богів. Він однаково з ними думає про наших богів і схиляє інших до такого самого мудрування. Якщо ти не згубіш його невдовзі, то будеш мати неспокій, адже побачиш, як деякі, завдяки його спокусливому вченню, відвернуться від богів. Насправді, лікарське мистецтво, яким Пантолеон зціляє, він приписує не Ескулапу чи іншим богам, а якомусь Христу, і всі, кого він лікує, вірують у Нього.
Цар повелів покликати до себе Пантолеона.
Хочу, щоб ти сам розповів про себе правду і викрив неправдивий наклеп заздрісників на тебе у присутності всіх, і приніс, як належить, жертву великим богам, - сказав Максиміан.
Святий відповів:
Ділам більше, ніж словам, треба довіряти, о царю! Тому що істина набагато більше пізнається ділами, ніж словами. Вислухай хоч коротко діла Христові: Він сотворив небо, утвердив землю, воскрешав мертвих, повертав зір сліпим, очищав прокаженних, одним словом піднімав з одра хворих. Що подібне створили шановані вами боги - не знаю, і чи можуть створити? Якщо ж тепер хочеш пізнати всемогутню силу Христову, побачиш її дію зараз же насправді. Накажи принести сюди яку-небудь людину, яка лежить на смертному ложі, щодо якої лікарі вже втратили надію, і нехай прийдуть ваші жерці і призвуть своїх богів, а я призву Бога мого, - і який із богів зцілить хворого, той нехай буде визнаним єдиним істинним Богом, а інших нехай відкинуть.
Цареві сподобалася ця порада святого, і він наказав негайно знайти такого хворого.
І ось принесли на ліжку чоловіка, недужого протягом багатьох років, який не міг поворушити ні рукою, ні ногою і був неначе бездушне дерево. Прийшли і жерці, досвідчені в лікарському мистецтві, які служили ідолам.
Жерці почали призивати своїх богів. І довго вони вправлялися у своїх богопротивних молитвах без успіху. Так, вони відійшли. Тоді святий підійшов до ліжка, звів очі свої до неба і виголосив молитву. Після цього взяв хворого за руку зі словами:
В ім’я Господа Ісуса Христа встань і будь здоровим!
І негайно хворий устав, відчув міцність у всьому тілі, зрадів і почав ходити. Побачивши таке чудо, багато хто з очевидців увірував у Христа. Жерці ж, які служили ідолам, скреготали зубами на раба Христового і звернулися до царя з такими словами:
Якщо він залишиться живим, то знищаться жертвоприношення богам, і нас висміюватимуть християни. Погуби його, о царю, якнайшвидше.
Тоді цар сказав Пантолеону:
Принеси жертву богам, щоб не загинути даремно. Адже ти знаєш, скільки людей загинуло через відречення від наших богів та через те, що не послухалися наших наказів.
Всі, які померли за Христа, - відповів святий, - не загинули, а знайшли собі вічне життя.
Цар наказав повісити нагого мученика на мучилищнему дереві і залізними кігтями стругати його тіло, обпалюючи ребра свічками. Він же, терплячи ці страждання, поглянув на небо і сказав:
Господи Ісусе Христе! Предстань мені в цю хвилину, дай мені терпіння, щоб я до кінця міг витримати муки.
І з’явився йому Господь в образі пресвістера Єрмолая, сказавши: «Не бійся, Я з тобою». Негайно руки мучителів ослабли й ніби омертвіли, так що з них випали знаряддя тортур, а свічки згасли.
Тоді мучитель повелів розтопити олово у великому казані й кинути туди мученика. Але вогонь згас і олово охололо.
Цар повелів прив’язати на шию великий камінь і кинути у морську глибину. Але камінь став легким, як лист, так що Пантелеймон тримався з ним на поверхні моря не занурюючись.
Після того мучитель повелів приготувати поза містом звіриний цирк, щоб віддати мученика на поживу звірам. Усе місто зібралося на це видовище, бажаючи побачити, як прекрасного і невинно страждаючого юнака розірвуть звірі. І його кинули звірам. Господь же і тут, явившись святому в образі пресвітера Єрмолая, стулив пащі звірів і зробив їх лагідними, як овець, так що, підповзаючи до святого, вони лизали йому ноги. Він гладив їх рукою, і кожен зі звірів, відтісняючи один одного, намагався, щоб рука святого доторкнулася до нього. Народ же, побачивши це, дивувався і голосно вигукував:
Великий Бог християнський! Нехай відпустять невинного і праведного юнака!
Тоді цар, сповнившись гніву, вивів солдатів із оголеними мечами на тих, хто славив Христа Бога, і вони вбили багатьох людей, які увірували у Христа. Наказав же цар убити і всіх звірів.
І покинув цар місце видовища зі смутком і гнівом, а мученика кинув до в’язниці. Убитих людей забрали родичі й поховали, а звірів залишили на поживу собакам та м’ясоїдним птахам. Але і тут звершилося велике чудо: до цих звірів багато днів жодного разу не доторкнулися не тільки собаки, але й птахи, крім того - їхні трупи не мали запаху. Дізнавшись це, цар наказав кинути їх у глибокий рів і засипати землею. Для мученика ж наказав влаштувати страшне колесо, покрите гострими шпицями. Коли ж до нього прив’язали святого і почали обертати те колесо, воно негайно під дією невидимої сили розлетілося на частини і тих, що стояли поблизу, поранило на смерть, а мученик зійшов з колеса цілим і неушкодженим. І охопив усіх страх через чудеса, якими Бог прославлявся в особі Свого святого.
Тоді Цар наказав жорстоко побити та віддати на смерть Пантелеймона через усічення голови, а тіло повелів викинути у вогонь. І воїни, схопивши його, повели на усікновення за місто. Воїни прив’язали Пантелеймона до оливкового дерева. Кат уразив святого мечем по шиї, але залізо перегнулося, як віск, а тіло святого не постраждало, тому що він ще не закончив своєї молитви.
Воїни з жахом вигукнули:
Великий Бог християнський!
І, впавши до ніг святого, просили:
Благаємо тебе, рабе Божий! Помолися за нас, нехай відпустять гріхи наші, які ми заподіяли тобі за повелінням царя.
Коли святий молився, почувся голос з неба, звернений до нього із утвердженням його перейменування. Господь замість Пантелеона назвав його Пантелеймоном, явно даючи йому благодать милувати всіх, хто звертається до нього у всяких бідах і скорботах. І призвав його Господь на небо. Святий, сповнений радості, повелів воїнам, щоб усікли його мечем. Але ті боялися і тремтіли. Тоді святий звернувся до них з такими словами:
Якщо ви не виконаєте дорученого вам, то не отримаєте милості від Христа мого.
Воїни підійшли і спочатку обцілували все тіло його. Потім доручили одному воїну відсікти мученику голову, і замість крові потекло молоко. Оливкове дерево тієї хвилини покрилося все плодами. Побачивши це, багато людей, присутніх при усіченні, увірували в Христа.
Про чудеса, що відбулися, повідомили царю, і він повелів негайно порубати те оливкове дерево на шматки і спалити разом із тілом мученика.
Коли вогонь погас, віруючі взяли тіло святого з попелу неушкодженим і поховали з честю на ближній землі схоласта Адамантія.
Лаврентій, Вассой і Провіан, які служили в домі мученика, йшли за ним здалека, бачили всі його муки і чули голос із неба, який звертався до нього. Вони написали оповідь про його життя і муки й передали святим Церквам у пам’ять про мученика, на користь тим, хто читає і слухає на славу Христа Бога нашого з Отцем і Святим Духом славленого, нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.
_____________________________________
Святого Пантелеймона усікли 27 липня 306 року. У місяцеслові Василія говориться, що кров і молоко, які витикли при усіченні голови святого, зберігалися до Х ст. і подавали зцілення віруючим. Про це мовиться і в грецькому пролозі ХІІ ст. Пам’ять святого Пантелеймона здавна особливо шанувалася на Сході. На його честь побудовані церкви в ІV ст. у Севастії Вірменській та Константинополі. Мощі великомученика Пантелеймона перенесено в Царгород. Звідти більшу частину їх перенесли до Парижа в Сан-Дені, а голову нібито до Ліона у 802 році. Але руський паломник Антоній у 1200 році бачив його голову в Софії в Царгороді, а за свідченням Стефана Новгородця (1350), у ХІV ст. мощі святого Пантелеймона спочивали у Влахернській церкві в Царгороді. Частина мощей нині знаходиться в Пантелеймонівському Афонському монастирі.