У ході бойових дій військовослужбовець Влад отримав важке торако-абдомінальне поранення та був доставлений з поля бою до передового хірургічного відділення. Під час надання медичної допомоги, фактично в польових умовах, у нього настала зупинка серця. Реанімаційні заходи проводилися в умовах крайнього ризику й дефіциту часу; одним із вирішальних етапів став прямий масаж серця, завдяки якому серцеву діяльність вдалося відновити.

Після стабілізації пацієнт був евакуйований на наступні етапи медичної допомоги та понад рік проходив лікування і реабілітацію в шпиталях. Попри тяжкість поранення і тривалість відновлення, він повернувся до життя: виписався з лікарні, зберіг повну ментальну функціональність, пройшов протезування, створив сім’ю, а цього року став батьком.

Отже, в умовах війни  медики не лише рятують життя людини у критичний момент, а й послідовно повертають до повноти людського існування. Це не окремий клінічний випадок, а прояв нової гуманістичної парадигми української медицини війни, у центрі якої — безумовна цінність людського життя, боротьба за нього навіть у майже безнадійній ситуації та доведення порятунку до реального відновлення людини.

Цей випадок охоплює весь ланцюг збереження життя: екстрену допомогу на передньому етапі, реанімаційні заходи в умовах бойової травми, евакуацію, госпітальне лікування, тривалу реабілітацію, протезування та повернення людини до повноцінного фізичного, психічного й соціального функціонування.

Цей випадок охоплює весь ланцюг збереження життя: екстрену допомогу на передньому етапі, реанімаційні заходи в умовах бойової травми, евакуацію, госпітальне лікування, тривалу реабілітацію, протезування та повернення людини до повноцінного фізичного, психічного й соціального функціонування.